Особливості музеєфікації традиційної етнохореографічної спадщини українців – Анатолій БОГОРОД

Стаття Питання збереження хореографічної інформації завжди турбувало мистецькі кола різних країн, починаючи з появи древніх великих держав: Єгипту, Древньої Греції, Древнього Рими, Древньої Індії, Древнього Китаю та ін. Не менш важливим воно сприймалося й нецивілізованими племенами, в яких була розвинула танцювальна ритуалістика [6].

Загалом ці ідеї були тісно пов’язані з проблемами нотування і нотації – створення універсального хореографічного письма (так би мовити, “хореонотації”), за допомогою якого відомі хореографи і балетмейстери намагались записати і зберегти визначні балети для майбутніх поколінь.

Враховуючи увесь наявний хореографічний досвід України і світу – від найдавніших рисунків на скелях і до методу відеофіксації, від використання музичної нотації – нотного стану (“бенешографії) до “лабанотації” [7, с.80; 4], варто зауважити: що кращого і найбільш практичного способу запису і збереження хореографічної інформації аніж відео чи кінофіксація, людство нічого досі не створило. У зв’язку з цим, перші практичні методи нотації хореографічного матеріалу почали з’являтись і масово використовувати переважно на початку 20 століття.

Читати далі »

22 Жовтня 2020   (оновлено 10.11.2020)   //   Категорії: ВСЕ РАЗОМ, Статті       Автори:            

Народний танець українців у писемних джерелах – Анатолій БОГОРОД

Стаття Нещодавно Україна відзначила чергову річницю з дня проголошення Акту про незалежність, але й досі не з’явилося жодного ґрунтовного наукового дослідження про український народний танок.

Нині можна назвати ряд науковців і дослідників, які у своїх працях порушували деякі питання народного танцю українців, або подавали деякі зразки танцювальної культури українського народу: Оскар Кольберг, Микола Сумцов, Володимир Шухевич, Роман Герасимчук (західні регіони України), Василь Верховинець, Василь Авраменко, Андрій Гуменюк, Кім Василенко, Олекса Степовий, Юрій Станішевський та ін., але усіх цих надбань не досить, щоб відповісти на питання: що ж таке “український народний танець”. Сучасна українська хореографічна наука зайнята переважно питаннями “розвитку” класичного балету, сценічного українського танцю і бального танцю (європейського та латиноамериканського). Становище, в якому знаходяться дослідження українського народного (фольклорного) танцю, вкрай незадовільне.

В той час, коли у державах, що межують з Україною, виходять праці про народні (фольклорні) танці білорусів росіян (Голейзовский. Образы русской хореографии. – М., 1966), молдаван, болгар, угорців, поляків та ін. в Україні припинилися на державному рівні дослідження українського народного танцю, а всю увагу свою державні органи і установи, що підзвітні Міністерству культури України, звертають переважно на сценічне танцювальне мистецтво.

Читати далі »

22 Жовтня 2020   (оновлено 22.10.2020)   //   Категорії: ВСЕ РАЗОМ, Статті       Автори:            

Танець у творчості Лесі Українки – Анатолій БОГОРОД

Найбільше записів фольклору, зроблених Лесею Українкою – це народні обрядові пісні: веснянки, купальські та обжинкові. Записувала вона й пісні до танців. Але не знаходимо в її фольклорній скарбниці жодного докладного опису народного танцю, хоча уривчасті відомості про танці Леся Українка подала в своєму творі “Приязнь”. Це можна пояснити тим, що на той час не було розроблено жодної універсальної системи запису танцювальних відомостей, а ті недосконалі розробки, якими користувалися балетмейстери, були невідомі широкому загалу збирачів і дослідників фольклору. Тому Леся Українка записувала переважно мелодії, дописуючи до них лише по одному куплету. В листі до М. Драгоманова вона повідомляла:

“…(Танцювальних) пісень в нашій стороні дуже багато, певне, не менше, ніж в Галичині коломийок. Я не можу вибачити галичанам, що вони не записують мотивів своїх коломийок…”

Читати далі »

22 Жовтня 2020   (оновлено 22.10.2020)   //   Категорії: ВСЕ РАЗОМ, Статті       Автори:            

Український народний танець у творах Івана Карпенка-Карого – Анатолій БОГОРОД

Іван Карпенко-Карий, за словами І.Франка, “був одним із батьків новочасного українського театру, визначним артистом та при тому великим драматургом, якому рівного немає наша література та, якому щодо ширини і багатства творчості,.. ясного і широкого світогляду не дорівнює ані один із сучасних драматургів не тільки Росії, але й інших слов’янських народів” (3, 474). І. Франко про факт переходу Івана Тобілевича на українську професійну сцену сказав: “Один із батьків нашого театру тільки завдяки всеросійській реакції звернувся до української драматичної продукції: він був політичним комісаром, та ось у домі відкрито таємну революційну друкарню, його вигнано з місця і заслано на вигнання – і тут усміхнулася йому українська муза: Росія стратила поліційного пристава, Україна знайшла Карпенка-Карого”. (4. 511).

У літературу І.Карпенко-Карий прийшов у зрілому віці, коли йому виповнилося 37 років, маючи вже значний досвід активного учасника театрального аматорства. В 1863 році у с. Бобринець на Єлисаветградщині утворився драматичний гурток, одним із найактивніших учасників якого був Іван Тобілевич. Він грав різні ролі у п’єсах Котляревського, Квітки-Основ’яненка, Кухаренка, Гоголя та Островского.

Читати далі »

22 Жовтня 2020   (оновлено 22.10.2020)   //   Категорії: ВСЕ РАЗОМ, Статті       Автори:            

Народні танці українців Канади – Анатолій БОГОРОД

Стаття Українська фольклористика в Канаді виникла після другої світової війни, коли в канадських університетах розпочалося читання курсів слов’янських мов та літератур. Загалом же українська фольклористика у Канаді історично пов’язана з дослідженнями фольклору у Сполучених Штатах Америки.

В 1888 році в Бостоні було засновано Американське фольклорне товариство. Починаючи з 1889 року, воно проводило щорічно конференції (за винятком 1942-1943 років), на яких його члени читали й обговорювали наукові доповіді.

Фольклористичні дослідження в Канаді розпочалися з вивчення творчості автохтонного населення північно-західного узбережжя знаменитим американським вченим Францом Боасом. Потім розгорнулося вивчення франкомовного населення Канади Маріусом Барбо, який згуртував довкола себе ряд збирачів фольклору. В 1975 році засновано окрему організацію канадських фольклористів (англомовних, франкомовних та національних меншин).

Українці розпочали масово виїжджати до Америки у 1870 році, тому повідомлення про побут перших українських переселенців у Канаді почали з’являтися ще в кінці 19 ст.

Читати далі »

22 Жовтня 2020   (оновлено 22.10.2020)   //   Категорії: ВСЕ РАЗОМ, Статті       Автори:            

Про танець “Журавель” – Анатолій БОГОРОД

Стаття Сьогодні традиційні танцювальні зразки народу можуть виявитись як залишками древньої язичницької релігійно-ритуальної культури, так і набутками останніх століть. Більшість істориків і антропологів (В. Ромм [1], Е. Корольова, Б. Рибаков) схильні древність традиційного танцю народу визначати за їх особливими архаїчними назвами і за оригінальністю танцювальних рухів, в яких, здебільшого, відображаються рухи тварин і птахів (передусім, тотемних). До того ж, якщо ці звірі і птахи мали природні (інстинктивні) задатки до “танцювання”, тоді такий зв’язок антропоморфного танцю із зоо- та орнітологічними видами набував сакралізованих і ритуалізованих ознак.

Не можна стверджувати, що танці, в назвах яких є назви тварин і птахів (для прикладу, народний танець “Журавель” і “танці” журавлів) були взаємопов’язані чи мали щось спільне в рухах чи композиції (рисунку) з танцями згаданих тварин і птахів. Найчастіше, ці танці отримували свої умовні назви за основним і словом з танцювальної пісні, яка супроводжувала танець: пісня “Го-го-го, коза, го-го, сірая…” – різдвяний танець “Коза”; пісня “Занадився журавель” – весільний танець “Журавель”, “Ой, дівчина-горлиця до козака горнеться” – танець “Горлиця” (Орлиця).

За свідченням зоологів та орнітологів, з усіх живих істот зоота орнітосередовища України придатними до інстинктивно-набуттєвого танцю є лише журавлі. Отож, танці, в яких професійні танцюристи чи танцюристи-аматори відтворюють рухи інших птахів і тварин (кота, ведмедя, кози, коня, лисиці, голубки, горлиці, яструба та ін.), – це танці сценічного походження, тобто, художні авторські твори, які не мають нічого спільного з тотемними чи ритуальними танцями дохристиянської доби.

Читати далі »

22 Жовтня 2020   (оновлено 22.10.2020)   //   Категорії: ВСЕ РАЗОМ, Статті       Автори:            

Про танець “Молодичка” – Анатолій БОГОРОД

Стаття Поміж необрядових танців українців окреме місце займають танці із назвами, які пов’язані із соціальним, сімейним, віковим і професійним станами народу.

У переліку таких танців є танець “Молодичка” чи “Молодички”, про який у своїх хореологічних дослідженнях згадують: І.Забігач [1, c.101],

В академічному дослідженні А. Гуменюка традиційного танцю із назвою “Молодичка” чи “Молодички” немає. Проте він згадує про сценічний танець “Гарненька молодичка” [2, c.26], [3, c.116].

У підручнику “Український танець” К.Василенко подає деякі відомості про танець “Гарненька молодичка”, натякаючи на його етнографічний аналог:

Читати далі »

22 Жовтня 2020   (оновлено 22.10.2020)   //   Категорії: ВСЕ РАЗОМ, Статті       Автори: