Про танець “Журавель” – Анатолій БОГОРОД

Стаття Сьогодні традиційні танцювальні зразки народу можуть виявитись як залишками древньої язичницької релігійно-ритуальної культури, так і набутками останніх століть. Більшість істориків і антропологів (В. Ромм [1], Е. Корольова, Б. Рибаков) схильні древність традиційного танцю народу визначати за їх особливими архаїчними назвами і за оригінальністю танцювальних рухів, в яких, здебільшого, відображаються рухи тварин і птахів (передусім, тотемних). До того ж, якщо ці звірі і птахи мали природні (інстинктивні) задатки до “танцювання”, тоді такий зв’язок антропоморфного танцю із зоо- та орнітологічними видами набував сакралізованих і ритуалізованих ознак.

Не можна стверджувати, що танці, в назвах яких є назви тварин і птахів (для прикладу, народний танець “Журавель” і “танці” журавлів) були взаємопов’язані чи мали щось спільне в рухах чи композиції (рисунку) з танцями згаданих тварин і птахів. Найчастіше, ці танці отримували свої умовні назви за основним і словом з танцювальної пісні, яка супроводжувала танець: пісня “Го-го-го, коза, го-го, сірая…” – різдвяний танець “Коза”; пісня “Занадився журавель” – весільний танець “Журавель”, “Ой, дівчина-горлиця до козака горнеться” – танець “Горлиця” (Орлиця).

За свідченням зоологів та орнітологів, з усіх живих істот зоота орнітосередовища України придатними до інстинктивно-набуттєвого танцю є лише журавлі. Отож, танці, в яких професійні танцюристи чи танцюристи-аматори відтворюють рухи інших птахів і тварин (кота, ведмедя, кози, коня, лисиці, голубки, горлиці, яструба та ін.), – це танці сценічного походження, тобто, художні авторські твори, які не мають нічого спільного з тотемними чи ритуальними танцями дохристиянської доби.

В переважній більшості народи світу переймали і копіювали танці птахів, бо саме т.з. “танці” у пташиному середовищі були найбільш поширеними. На європейському та азійському континентах найвідомішими і найрозповсюдженими стали танці, в яких відтворено рухи саме журавля. В українців також є танець з назвою “Журавель”, але його сьогодні вже нереально побачити в чистому первісному виконанні, бо уявлення про нього стерлося в народній пам’яті, а сучасні хореографи-балетмейстери створюють власні авторські танцювальні зразки, називаючи їх часто “творчими обробками” традиційного танцювального фольклору .

Танці з подібною назвою зустрічаємо в багатьох народів світу: греків, китайців, японців, у племен Америки та ін. Про грецький танець “Журавель” у своїй книзі “Танцювальний словник…” повідомляє Ш. Компан, подаючи детальний опис цього “шлюбного” молодіжного танцю, який виконувала молодь (дівчата разом з парубками) ще вкінці ХІХ ст.: “Журавель (Grue) – танець, який зберегли сучасні греки” [2].

Відомо, що журавлів, поряд з лелеками, голубами і солов’ями, вважали на Русі “божими птахами” [3]. Відразу після прильоту з теплих країв на місця гніздування, журавлі починають т. з. “танці”, на які збирається велика кількість журавлів, що гніздяться поблизу. Для “танців” вони вибирають рівний сухий майданчик, на якому утворюють круг, інколи в 2 або 3 ряди, залишаючи центр вільним. В середину круга виходять декілька журавлів і починають підстрибувати, розводити крила, витягувати шию, нахилятися, присідати. Птахи, що стомились, виходять з кола і стають в загальне ряд, а на їх місця, на середину кола, виходять нові і знову починаються “танці”. Потім красавки всією зграєю піднімаються, описуючи круги в повітрі, і відлітають [4].

Подібні ігрища журавлів спостерігаються інколи і впродовж всього літа. Очевидно, що особливе ставлення слов’ян-язичників до журавлів пояснюється і цими особливими “шлюбними танцями”.

Вперше про танець “Журавель” довідуємося із жартівливого твору І. Котляревського “Енеїда”, в якому зазначено, що цей танець “скочний” (“Тут інші журавля скакали…”) [5]. В народі збереглася навіть приказка – “Цибатий, як журавель” [6]. В збірці фантастичних художніх творів українських письменників ХІХ ст. “Огненний змій” (К.: Молодь, 1990) в оповіданні О. Сомова “Київські відьми” також знаходимо вислів “водили журавля”. Письменник розповідає про відьомське зібрання на Лисій горі, за Києвом, де було повно чаклунів, упирів, вовкулаків, полісунів, домовиків і різних інших чуд небачених і нечуваних…: “Тут валка старих, зморщених, як гриби, відьом водила журавля, пританцьовуючи, гоцкаючи сухими своїми ногами, ще й приспівуючи таким голосом, що хоч вуха затуляй” [7].

Попри упереджене ставлення і негативний опис, але з врахуванням місця та умов виконання, цей танець набуває ритуалізовано-сакральних обрисів. Але, навіть, подібних згадок про танець “Журавель” недостатньо, щоб стверджувати про його суто ритуальне призначення і використання.

Про цей танець згадують українські етномузикознавці та етнохореологи В. Костів (Верховинець) [с. 7] [8], В. Авраменко [9], А. Гуменюк, К. Василенко та інші етнологи минулого і сьогодення М. Маркевич, О. Курочкін, М. Пилипак. Українська радянська енциклопедія містить такі відомостями про цей танець: “Журавель – український народний масовий танець-пісня. Музичний розмір 2/4. Соліст імітує рухи журавля, інші виконавці, ставши в коло, співають пісню “Занадився журавель до бабиних конопель…”, супроводжуючи її відповідними рухами й жестами….”[10]. Але, варто зазначити, що таким танець “Журавель” могли бачити лише під час дитячих святкових заходів, де дітей навмисно привчають відтворювати рухи різних тварин і птахів і – в авторських сценічних танцювальних композиціях і постановках.

Танцем “Журавель” навмисно цікавився етнолог О. Курочкін. У своїй статті “Старовинний танець “Журавель”” він зазначав, що танці з подібними назвами “Журавель”, “Бусел” мають прозорий еротичний характер і виконуються переважно на весіллях [11]. М. Маркевич повідомляє, що цей танець виконували в понеділок вже після основного весільного обряду – після комори: “Молодь саджає на віз або на сани матір [молодої], впрягаються [замість коней] і возять її по селу, а вона, набравши горілки та їжі (закуски), напуває їх і годує на вулицях; слідом за нею співають і танцюють відому пісню “Журавля”: “А внадився журавель до бабиних конопель” [12]. Це дійство відбувається лише тоді, коли після комори виявиться, що молода була до весілля незайманою. Та, враховуючи зміст слів пісні “Журавель”, в якій журавлю погрожують поламати довгі ноги, можна припустити, що цю пісню мали б співати в інших випадках.

Згадок про цей танець в етнографічній літературі більше, аніж детальних описів про те, як виконували танець “Журавель”; різні описи його виконання не дають можливості виявити і визначити найдавніший чи найпервинніший зразок цього “архаїчного” танцю. В одних селах “Журавля” водили, ставши один за одним у лінію і утримуючи довгу палку між ногами. В інших – “палиця” була умовною: виконавці брались за руки в незвичний спосіб, зігнувшись вперед і просунувши свою руку поміж свої коліна. Наступний виконавець (обов’язково чередувалися чоловіки з жінками) однією рукою перехоплює руку попереднього а іншу свою руку подає в той же спосіб наступному у ряду позад себе. Варто зазначити, що це найбільш детальний опис танцю “Журавель”, який М. Пилипак спостерігав у с. Брідки (на Східному Поліссі): “Перший, або ведучий “журавля”, нагинається і подає руку наступному учасникові поміж свої ноги, і так далі чергуючись – чоловік-жінка. При цьому учасники неодмінно мають рухатися за ведучим долаючи всі перешкоди” [13].

Академічний Словник української мови також дещо спрощує інформацію про цей традиційний народний танець без будь-якої серйозної аргументації: “Журавель – народний сюжетний танець, в якому танцюючі зображують журавлів” [14]. Очевидно, що такий зразок був створений на сценічних майданчиках і не має нічого спільного з етнографічною дійсністю. Наочним прикладом такої сценічної творчості може слугувати постановка В. Авраменка “Журавель”, в якому беруть участь чотири і більше пари. Таким чином танець-хоровод перетворений в парний танець-кадриль, де пари розміщені по чотирьох кутках сцени і постійно змінюються місцями і час від часу руками імітуючи журавлиний замах крилами – журавлиний політ [15].

Зокрема, К. Василенко, хоч і наголошує, що “варіантів цієї гри існує [в Україні] багато” [16], але окрім тексту пісні “Журавель”, він не подає жодного опису цього загальновідомого і загальнопоширеного танцю. Натомість з його подачі можна припустити, що танець “Журавель” це, очевидно, сольний танець, бо його виконавець може танцювати в колі [утвореного з учасників] і поза цим колом [17]. К. Василенко, який не мав нагоди спостерігати виконання цього танцю в природному середовищі – тобто, під час народних гулянь і забав, під час народного весільного обряду, – схиляється до думки, що в цьому “танці-грі” виконавець чи виконавці своєрідно відтворюють “оригінальні рухи” журавля [18]. Якими були ті рухи в автентичному традиційному чи архаїчному “Журавлі” – доводиться тільки здогадуватися.

О. Курочкін висловив думку, що українці, очевидно, перейняли суть і рисунок танцю “Журавель” від журавлиних “шлюбних ігор”, в яких всі птахи збиралися в умовне коло, а кілька з них “танцюють” в середині [19]. Етномузикознавець А. Гуменюк вже політ (лет) журавлів схильний вважати “танцем” – умовним хороводним рисунком – “ключем” [20]. Проте, сам танець “Журавель” дослідник виводить із жартівливого танцю “Метелиця”, який в далекому минулому, на його думку, був обрядовим танцем [21]. Але, в якому саме обряді, – дослідник не уточнює і не з’ясовує. Власне самому танцю музикознавець присвятив всього одне речення: “Журавель – українська танкова пісня – хоровод” [22].

“Танці” птахів є цінними джерелом наукового дослідження, бо (за найдавнішими релігійними уявленнями) птахів вважали “помічниками” і “посланцями” небесних (верховних) богів. Вони першими дізнавалися від богів “вісті” і, могли переймати від богів деякі особливі задатки і “звички”, зокрема і вміння “танцювати”.

 

[1] Ромм В. Танец в эволюции человека. Исследование археологических объектов культуры с изображением танца. – Новосибирск, 2011. – 440 с.

[2] “Журавль (Grue) – сей танец, который сохранили нынешние Греки” // Танцевальный словарь, содержащий в себе историю, правила и основания танцевального искусства с критическими размышлениями и любопытными анекдотами, относящимися к древним и новым танцам / Сост. Ш. Компана; пер. с франц. – М.: Университетская типография, 1790. – С. 221–222. (438 с.),

[3] Токарев С. Религиозные верования восточнославянских народов XIX – начала XX века. – М.: Книжный дом “ЛИБРОКОМ”, 2012. – 168 с. (М., 1957. – С. 51).

[4] Судиловская А. Журавли // Птицы Советского Союза. – М., 1951. – Т. 2. – С. 136

[5] Котляревський І. Енеїда // Котляревський І. Повне зібрання творів. – К.: Наукова думка, 1969

[6] Українські приказки, прислів’я і таке інше / Уклав М. Номис. – К.: Либідь, 1993. – С. 385 (768 с.).

[7] Огненний змій. Фантастичні твори українських письменників ХІХ ст. / Переклад і упорядкування В. Шевчук. – К.: Молодь, 1990. – 288 с.

[8] Верховинець В. Теорія українського народного танцю. – К.: Музична Україна, 1990. – 149 с

[9] “Журавель весільний” // Авраменко В. Українські національні танки, музика і стрій. – Голівуд; Нью-Йорк; Вінніпег; К.; Л., 1947. – С. 11 (80 с.).

[10] Українська Радянська Енциклопедія – Точка доступу: http://leksika.com.ua/19770507/ure/zhuravel

[11] Курочкін О. Архаїчний весільний танець-гра “Журавель” (“Бусел”) // Наукові записки. – К.: Академія, 2002 (2001). – Т. 20–21: Теорія та історія культури. – С. 71–76.

[12] “Люди молодые берут на воз или на сани мать, возят ее на себе по селу, а она, набрав горилкы и закусок, их поит и кормит на улицах; следом за нею поют и танцуют известную песню журавля: “а внадывся журавель до бабыных конопель”. Совершенно иное дело, когда молодая не исполняла обязанностей девических и не оправдала надежд.// Маркевич Н. Обычаи, поверья, кухня и напитки малоросиян. – К., 1860. – С. 141–142 (182 с.)

[13] Пилипак М. Українське весілля Східного Поділля середини ХХ – початку XXI століття: Монографія. – К.; Уфа, 2015. – С. 103 (210 с.).

[14] Словник української мови: В 11-ти т. – К., 1971. – Т. 2/ — Стор. 547.

[15] Авраменко В. Українські національні танки, музика і стрій. – Голівуд; Нью-Йорк; Вінніпег; К.; Л., 1947. – С. 39–40 (80 с.)

[16] Василенко К. Український танець: Підручник. – К., 1997. – С. 76 (282 с.).

[17] “Лексика цікава пантомімічними елементами, акторською грою, оригінальними рухами. Композиція. Танець має два варіанти: соліст у колі та поза колом” // Василенко К. Український танець: Підручник. – К., 1997. – С. 77 (282 с.).

[18] “Українська хореографія має і символічні рухи. постави голови, тулуба, рук (танці “Голуб-голубочок”, “Журавель”. “Бичок”), що походять від персоніфікації голубки, журавля, бичка тощо” // Василенко К. Український танець: Підручник. – К., 1997. – С. 77, 259 (282 с.).

[19] Курочкін О. Архаїчний весільний танець-гра “Журавель” (“Бусел”) // Наукові записки. – К.: Академія, 2002 (2001). – Т. 20–21: Теорія та історія культури. – С. 71–76.

[20] “журавлі летять ключем” // Гуменюк А. Народне хореографічне мистецтво України. – К., 1963. – С. 16 (235 с.).

[21] “ Винятком серед хороводів стала метелиця, яка з обряду перейшла в побут народу. Жартівливий текст метелиці, жива пристрасна мелодія стали взірцем для ряду жартівливих танцювальних пісень і триндичок (вид частушок). Серед цих пісень можна назвати “Од Києва до Лубен”, “Ой лопнув обруч”, “Катерина”, “Горлиця”, “Занадився журавель” та багато інших.” // Гуменюк А. Народне хореографічне мистецтво України. – К., 1963. – С. 224–225 (235 с.).

[22] Гуменюк А. Інструментальна музика. – К.: Наукова думка, 1972.

 

22 Жовтня 2020   (оновлено 22.10.2020)   //   Категорії: ВСЕ РАЗОМ, Статті       Автори: